Игорь Царев - Пятая Стихия

Форум
Текущее время: 17 авг 2018, 14:47

Часовой пояс: UTC + 3 часа [ Летнее время ]




Начать новую тему Ответить на тему  [ 1 сообщение ] 
Автор Сообщение
СообщениеДобавлено: 02 июл 2015, 23:45 
Не в сети

Зарегистрирован: 09 ноя 2013, 14:15
Сообщения: 83
ПЕРЕВОДЫ СТИХОВ ИГОРЯ ЦАРЕВА НА УКРАИНСКИЙ

«Вот какая ерунда – вышла странная беда…» (Игорь Царев, http://igor-tsarev.ru/poetry/)

«ОСЬ ЯКА ДУРНИЦЯ - ВИЙШЛА ДИВНА БІДА...» (вільний переклад П.Голубкова)

Як сеанс беліберди, дивним був візит біди -
Заглянула, обдурила, і затягла в нікудИ.

В ніч на п'ятницю, коли 3:00 вже прокувало,
Серце раптом запалало, калатало у півсні.
Загадкова та біда десь з'явилася з підвалу,
Віісім сходинок здолала, в двері грюкала мені.

Все б нехай, але душа саме в цей час відлітала -
Видно, бідна, втому мала вже від тіла суєти.
Повертаючись, вона тіла вдома не застала -
Ще і ранок не настав, а прохололи вже й сліди.

Дзвони всі на куполах до біла нагрілись - жах
Від набату призовного. Ось які, брат, справи - швах.
Від тієї суєти - не сумуй, душа, прости.
Я і сам, на жаль, не знаю, де себе тепер знайти...


Не кручинь меня, кручина (Игорь Царев, http://igor-tsarev.ru/poetry/)

НЕ ЖУРБИ МЕНЕ ЖУРБИННО (вільний переклад П.Голубкова)

Не глуши мене, оратор, чорним лихом не лякай,
Обіцяй не гори злата, рай земний не обіцяй.
Якщо внаслідок причини я без чину і гроша -
Не журби мене журбинно, не души мене, душа!

Не знімай мене, фотограф, спалахами не світи,
Не націлюй в скроню, добре, суб'єктивний об'єктив.
Бо, затиснутий у кадри, я здаюся не живий,
А безглуздий та незграбний, ніби транспорт гужовий.

Не лікуй мене, мій доктор! Дай пожити трохи ще.
Де життя виходить боком - рану ликом не заш´єш.
Хай остання вже затяжка затуманить біль злегкА...
Не хапай мене, «кондрашка», не губи мене, нудьга!


Чужая боль для нас – тяжелый крест. (Игорь Царев, http://igor-tsarev.ru/poetry/)

ЧУЖИЙ БІЛЬ ДЛЯ НАС - ВАЖКИЙ ХРЕСТ (вільний переклад П.Голубкова)

Так, біль чужий для нас - найважчий хрест.
Бо нам наш біль більніш за все на світі.
Повторюючи поруч кожен жест,
З захопленням ще дивляться і діти.

Так, ще не явні всі майбутні грані,
Одні ще іграшки, і кір, і діатез,
В одній пісочниці поки що грають
Сальєрі, Моцарт, Пушкін і Дантес.

Але стрижемо ми вже звично пір'я,
Прополюємо дивні паростки,
Перекриваємо таємні двері,
І понадійніш ладимо шестки.

Поневірявся по нічліжках Грін...
Не відрізняв, де фальш, а де «червончик»
«Бери з Сальєрі приклад, синку, він -
Такий старанний, акуратний хлопчик! »

У нас в крові закладений мотив
Давати й брати без ціни поради,
І відрікатись від своїх же слів,
І інших ще за це засуджувати.

Не треба істин, коли є Закон.
Він був до нас і, значить, буде вічний.
Ллємо ми милосердно у вогонь
Душі. Лікує опік - інший...

Назвавши перемогами всі втрати
І сумнів розчинивши у вині,
Ночами ми повірити б і раді:
Щасливі!.. Відчуваємо ж, що ні.


«Как жесты легкие торжественны…» (Игорь Царев, http://igor-tsarev.ru/poetry/)

«Легкі як урочисті жести…» (вільний переклад П.Голубкова)

Легкі як урочисті жести, і
Як граціозні рухи дивні -
Ти осередок всіх божественних
Сил неземного вже тяжіння!

Риси твої на заздрість Віндзорам -
Камея в місячнім оздобленні!
На тебе Світ весь з телевізора
Дививсь, німіючи в захопленні.

Ця посмішка – як мушка шпанська,
Хоч лагідна, але помилка є…
Вона п'янить, як те шампанське,
Яке змішали вже з горілкою.


Прогулка по Тверской-Ямской (Игорь Царев, http://igor-tsarev.ru/poetry/)

ПРОГУЛЯНКА ПО ТВЕРСЬКІЙ-ЯМСЬКІЙ (вільний переклад П.Голубкова)

Вздовж Тверської - в ряд красунечки,
Без п'яти хвилин «пов´язані».
Варта «соточку» ласунечка
За «ля мурчик» одноразовий.

А мені вони - до лампочки,
Виступаю гордо мимо я,
Бо зі мною ж моя лапочка -
Я ж з коханою дружиною.

Тихо пройдемо «Асторію»,
Посидимо біля генія,
Написавшого історію
Про Тетяну і Євгенія.

Квітку я куплю на гілочці
Кращій власній половіночці,
Моїй рибочці, дитиночці,
Моїй музі, світ-Іриночці.

Поцілуймося з красунею
Ми в метро, а не під місяцем.
А кому це надто глумно є -
Хай від заздрощів повіситься.


Санта-Ирина (Игорь Царев, http://igor-tsarev.ru/poetry/)

САНТА-ІРИНА (вільний переклад П.Голубкова)

Так, чайки голосили всю ніч не «заздря» -
Адмірала вже заколисало,
Він - пронеслася ледь над бушпритом зоря -
Вибирати, з похмілля, велів якоря
І спалити позаду причали.
Вітри дують не так, мріють як кораблі,
На наказ адмірала - плювали.
Половина ескадри - вже на мілині,
Решту - хвилі дорогою так замели -
Дотепер ще і дна не дістали.
Тільки Санта-Ірина, моя бригантина, все ще на плаву.
І команда, яка ще раніше не нюхала солі,
Налягає на ванти до хрускоту, рваних мозолів,
Мертвий холод безодні відчувши в спині наяву.
Нас несе на стрімчак. Мис. А там кілька плес.
Берег шкіриться в злісній усмішці.
Як на зло, трос штурвала заклинило десь.
І ланцюг обірвав якір, начебто пес.
Хто молитися вмів, не барися!..
Цього разу пронесло. Не Бог нас зберіг -
Не торкаюся майже штурвала
І закохано стежу, як стрічний потік
Ріже Санта-Ірина, їй хвилі – по-бік,
Їй плювати на всіх адміралів!


У каждого свой Бог (Игорь Царев, http://igor-tsarev.ru/poetry/)

У КОЖНОГО СВIЙ БОГ (вільний переклад П.Голубкова)

У кожного свій Бог, своя неділя,
Але Страшний суд наближати не спіши,
Бо, може статися, твоя душа без тіла -
Не краще, аніж тіло без душі.

У кожного свій рай, своє болото,
Свої суцільне пекло, й сатана,
Свій храм, де об'їдає позолоту,
Не віруючи в Бога, сарана.

У кожного свої - в оркестрі скрипка,
Мить перемоги, бій, і біль, і кров.
А усмішка твоя – для мене тільки,
Тільки для тебе і моя любов.


Амулет (Игорь Царев, http://igor-tsarev.ru/poetry/)
В День рождения жене –
приложение к подарку

АМУЛЕТ (вільний переклад П.Голубкова)

Сонце гріло впівнакалу.
Вітер дув з-поза ріки.
Низьке небо – аж лакало
І з Байкалу вже хмарки.

Компас начебто збісився,
Показання всі міняв,
І мене по рідколіссю
Нібито воша ганяв.

Я напасті пересилив,
І, пересварившись весь,
Наскрізь я пройшов Росію,
Щоб зустріти рідну десь...

Видам бісу заставну я
За чарівний амулет,
Щоб від бід мою він славну
На роки вберіг а-тет.

Щоб, немов святе причастя
По п'ятах думок і дій,
За тобою йшло і щастя
... На цій низці золотій.


Ссора (Игорь Царев, http://igor-tsarev.ru/poetry/)

СВАРКА (вільний переклад П.Голубкова)

Вогка якась сирість розквасила глину.
Зустрічні усі підняли комірки.
А в каси трамвайної нині – ангіна,
Їй в горло не лізуть мої п'ятаки.

Трамвай колобродив останні вже рейси,
Кружляв листопад їжачком у тумані.
І листя опале лягало на рейки,
Як жовті листи від Кареніна Ганні.

Захрип телефон-автомат на бульварі,
Близькі не впізнали мій голос зі сну.
Навряд чи дізнаєшся й ти після свари,
Що ніч проковтнула всю нашу весну.

Я йшов, повторивши колишні дороги,
Неначе сліди свої в світі шукав,
І нили натерті ботинками ноги,
І палець зніміів, бо давно промокав.

А слідом йшла злива. Така неприємна.
І гладила спину холодна рука.
І шепіт слиною аж бризкав: «Егей-но!
Обмиймо свободу твою, козака ... ».

Від нього вже сил не було відв'язатись.
А в стічних канавах був шум від води.
І стало мені в ці хвилини здаватись,
Що я вже втрачаю тебе назавжди.

І в диск телефону, в останню надію -
Я вп'явся, як той потопаючий в круг:
А раптом пробачиш, і світ проясніє,
А раптом ще любиш?.. А раптом?.. Ау!..


Серенада «Озеро Чад» (Игорь Царев, http://igor-tsarev.ru/poetry/)

СЕРЕНАДА «ОЗЕРО ЧАД» (вільний переклад П.Голубкова)

Проплакавши ніч, догорає свіча.
І сниться далеке те озеро Чад,
Де понад водою гітари звучать,
Де сяє сузір'я Стожари.
Любов твоя - наче вогонь, гарячА,
Метеликом пряжка спурхнула з плеча,
Ковзнула до ніг дорога вже парча,
Пожежі в очах запалали…

Так, ніч така буває тільки раз,
Коли в лісах цвіте вогонь дурману.
З зірок десь впали світлі вже тумани,
І від очей нескромних вкрили нас.

І хвилі немов охопили весь Чад -
Папуги над озером Чад десь кричать,
Сіріючи з жаху, зубами сучать
По горло в воді павіани,

Від люті у джунглях пантери гарчать,
Від спеки кістки як сучки вже тріщать,
І блискавки б'ють в епіцентрі смерчА,
Й яскраво палають ліани...

А десь у гущавині старий носоріг
Ворушить вугілля рогОм – ого-го
Любовний вогонь не лякає його,
Любові його вже давно термін збіг.

Проплакавши ніч, догорає свіча.
І сниться далеке те озеро Чад,
Де понад водою гітари звучать,
Пожежі горять десь від жару.
Любов твоя - наче вогонь, гарячА,
Як зірка смаглява - роса на плечах.
Ковзнула до ніг дорога вже парча,
Пожежі в очах запалали…


Наваждение (Игорь Царев, http://igor-tsarev.ru/poetry/)

МАНА (вільний переклад П.Голубкова)

Хрестик та сума-торбинка, та дорожня ще клюка -
Десь за виднокіли дальні щастя вабить дивака.
Ноги босі по дорозі, що з товченого вся скла -
Хворь з зеленими очима путь мою обволокла.

За спиною - гар, кіптява. Вже нема шляху назад -
Очі світлом світлофора, червоніючи горять.
Дві смарагдові ті мани, дві зелені ті свічи
То дитячим, а то вовчим, світлячком майнуть в ночі.

Я горю, температурю, я в угар, я в ману йду,
Я крізь дні, як крізь країни - в невідоме десь бреду.
Я повзу, я шкутильгаю, я страждаю, я люблю,
І губами я з ридання фрази світлі ще ліплю...


Не покидай меня (Игорь Царёв, http://igor-tsarev.ru/poetry/)

НЕ ПОКИДАЙ МЕНЕ (вільний переклад П.Голубкова)

Малює ангел міражі
Цвяшком як граючи.
Комета небо сторожить,
Хвостом виляючи.

Там у галактик рукави
З каймою, вишиті,
А тут по маківку трави -
Куди вже вище-то!

А нам це поле перейти
Пліч-о-пліч випало.
Я реп'яхи всі на путі
Руками виполов.

Лишилася ось лобода,
Не вся ще знищена,
Але мене не покидай,
Моя залишена!

Димок над кришею застиг
І стіл під сливою -
Зробити я хотів, як міг,
Тебе счастливою.

Щоб промінь сяючий не згас -
Вночі б нас виручив,
Я «Отче наш», як Отче - нас,
На пам'ять вимучив.

Синицею в теплІ руки,
Ручним чи соколом,
Не важно як, не важно ким,
Мене приборкано.

Яка б там не була біда,
Не кину довше я.
І ти мене не покидай,
Моя хороша, а?..


Картинки выходного дня (Игорь Царев, http://igor-tsarev.ru/poetry/)

КАРТИНКИ ВИХІДНОГО ДНЯ (вільний переклад П.Голубкова)

Рекламна ця картинка - край сонця, хащі манго,
Відкрита є тераса, висока є трава.
Оркестр під сурдинку вже награє нам танго,
І в мене закружляла від цього ...

Там, де зріють кокоси, і цвітуть абрикоси,
Іноземні де боси п'ють радянський «боржом».
Там в тіні кипариса вже їм грають метиси,
І танцюють актриси всі як є голяком.

Дружина стіл накриє і витре пил з карнизів,
І, втомлена тим, скаже резонніші слова:
Та вимкни ти скоріше цей клятий телевізор,
І як в тебе від нього не пухне голова?

А оте томне танго, а солодке те манго -
Це життя за кордоном пропаганда хитка.
Там і негрів лінчують, там і хіпі бічуют,
І на лавках ночують всі як є голяка.

Покиваю їй тупо, з'їм тарілочку супу -
Інша їжа і даром не потрібна мені!
Що мені кипариси і ті голі актриси? -
Якщо чесно, дружина більше всіх у ціні!

У приємних турботах пролітає субота.
Через день - на роботу нам за довгим «шматком».
Милу, втомлену кралю обніму й засинаю
Я під ковдрою разом, всі як є голяком.


Средство от хандры (Игорь Царев, http://igor-tsarev.ru/poetry/)

ЗАСІБ ВІД НУДЬГИ (вільний переклад П.Голубкова)

Ви ще не п'яні по-справжньому, якщо можете лежати, не тримаючись за підлогу. (Дін Мартін)

На чашку кави - десять крапель бренді.
Змішаймо з димом, краще цигарковим ...
І модус, вибачайте, у вівенді
Хвилин на п'ять здається стерпним знову.
Якщо ж не допоможе (так буває),
Хлібніть горілки - «Зроблено в Росії»! -
Та грамів триста, та не відривайтесь...
Найкраща в світі та анестезія!
Хоча, і триста - доза для туриста,
Для слабака з якоїсь Гватемали,
А нашим маргіналам - декабристам
На обігрів душі і літри мало.
Зате, які з-під літри тари - бари!
Який кураж, яке смачнее дозвілля!
А вранці, здавши вже порожню тару,
Пивка купити можна для похмілля,
Прийти до тями, знову в каву бренді,
Й неспішно пити з цигарковим димом...
І статус-кво для модусу вівенді
Хвилин на п'ять Вам здасться вже терпимим.


Одиночество (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

САМОТНІСТЬ (вільний переклад П.Голубкова)

Десь самотній дід Кирил
В клітці жив з бетону.
Пізно ввечері курив
Трубку телефону.
Біг той дим по проводах,
Мірив світ кроками,
Зустрічаючись, на жах,
З довгими гудками.

Він хапав їх за грудки,
Матюкав за все те.
Тільки довгі ті гудки -
То «Нема», то «Нєту...
Нєту вдома нікого,
Ні душі, ні тіла…».
Окрім діда самого,
Доля всіх простила.

Не відспіваний дідок
Свічку сам хапає,
Тютюн курить, «табачок»,
Зустрічі чекає.
І не кличте його в храм
Господу молитися,
Краще дайте двісті грам
Вранці похмелитися.


Под луною ледяною (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

ПІД БЕЗОДНЕЙ КРИЖАНОЮ (вільний переклад П.Голубкова)

Не тугою вже міською,
Не Тверською воровською -
Віє тишею такою
Чисте небо над Окою.
Підморгнув далекий бакен.
Чути сонний бред собаки.
І луна між берегами
Розбігається хвильками.

А у річки нині течка.
Заповітне ось містечко,
Де вона волною чалою
Тиснеться вже до причалу,
Хвилі сивої водою
Ніжить берег з лободою,
Хвилею ж, ще вороною,
Оббігає стороною.

Я забуду скоро, дійсно,
Галасливе дуже місто,
Назавжди закрию двері
І покину димний берег,
Через вири всі і трави
Відпливу на берег правий
З його тишей неземною
Під безодней крижаною...


Время одноразовых стаканчиков (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

ЧАС ОДНОРАЗОВИХ СТАКАНЧИКІВ (вільний переклад П.Голубкова)

Нас відучили щось робити на віки...
Десь грає легковажніший канканчик.
Дешевий одноразовий стаканчик
Безбожно псує коньяків смаки.

І, велич співвідносячи з мошною,
Самі ми одноразові по суті -
З бенкетів на пластмасовій посуді
Про вічне міркувати - вже смішнО.

Подружка на ніч. Туфлі на сезон.
Коротких дружб вантаж не надто важить.
І горизонт ганчірками розтяжок
Від нас ховає місто-фармазон.

Часи нас б'ють, і стрілками січуть
Не щоб про душі наші нагадати,
А просто фаршем нашим наповняти
Бездонне, алчне зяяння секунд.


Невозвращенцы (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

НЕПОВЕРНЕНЦІ (вільний переклад П.Голубкова)

Що, рай від Єви - чи позбавили?
Та ж торжеством людського семені
Її сини тепер в Ізраїлі,
І в Португалії, і в Ємені ...

Живуть на Істрі і під Ошвою,
Гудуть «Саабами» і «Маздами»...
Та всюдисущею підошвою
І диск вже місячний ізгваздали!

Що це – принижене положення?
Пружина давнього вигнАння?
Або потреба до розмноження,
Зрівнянна з тягою до знАння?

Лише старі скриплять колінами,
Моля про прощення скоріше.
Але з новими поколіннями
Шанс на повернення блідніша.


Море камни не считает (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

Море скелі не рахує (вільний переклад П.Голубкова)

Тут бере «начал начало» -
Брак тяжіння до Землі,
Й від надійного причалу
Відриває кораблі
Берег - як свічки, задує,
Борт - підставить хвилям злим...
Море скелі не рахує.
Вище моря - Бог один.

Капітани мовчки курять,
Ніч – «червоно місячна»,
Кораблі спішать від бурі,
Під собой не чують дна.
За кормою вітер злиться,
І пече безвихідь вже...
Море бурі не боїться.
Море сил не береже.

Про загиблих плаче вобла,
Плакати не личить нам.
Хрест ламкий - соснова щогла -
Пропливає повз, он там.
В небі плач чайок вирує -
Душ загиблих маята ...
Море сльози не рахує.
Морю солоно і так.


На грани между «инь» и «ян»… (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

На межі між «інь» і «янь»… (вільний переклад П.Голубкова)

Вже на межі між «інь» і «янь», я
Смакую хміль дієпричастя,
Шукаю в мові такі стани,
Коли не в стані наше щастя.

Читаю Чейза - все умовно,
В лапках - думок всіх коромисла.
Шкарлупки слів,умови мовні -
Не бачу глузду, сенсу, смислу.

Я ж - вже освічений сьогодні:
Прийменник - це не «привід» слово.
Та семантична ця безодня
Мене ламає як сліпого.

Де інша мова – інша й казка,
Де без закуски всі цідять віскі,
Я зовсім іншої закваски,
Я ж і мовчу - теж по-російськи.

Катулл це добре, та Пушкін ближче.
Нехай мчить римська та трирема,
Мовою мертвою - оближе
Вовчиця Ромула і Рема.

Русь - словом теж, не ликом шита,
Хоч грілася і не мохером.
На «пі» чужого алфавіту
Своїм відповідала «хером».

І в порожнечі, як займенник
Промінчик пробивавсь крізь хащі:
«Я помню чудное мгновенье»...
Ну, хто сказати зумів би краще?


Ночной танец (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

НІЧНИЙ ТАНЕЦЬ (вільний переклад П.Голубкова)

Оркеструє етюди Ліста
Свистом вітру і хрускотом насту
Ніч, як Лінда Евангеліста,
Так зухвало вже голінаста * -
Віроломно змінившись зовні,
Лише в шарфику від Армані
То куражиться в пасодоблі,
То вальсує над будинкАми.

У красуні так погляд тягучий,
Ритми румби і страсті самби,
Начепив би піджак від Гуччі,
Й станцював я з такою сам би.
Але давить небесний бітум,
І від цього я, право слово,
Відчуваю себе розбитим
Бонапартом під Ватерлоо.

Вранці друзі спитають: «Де був?
Шкіра м'ята, колір землистий ... »
Що скажу я? З Наомі Кемпбелл?
Або з Ліндою Евангелістой?
Така дилда, зарозуміла...
Що, така нам не пара? Знаю!
Через місяць, чи два, ймовірно,
Нас у рості весна зрівняє.


Электротехнический романс (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

ЕЛЕКТРОТЕХНIЧНИЙ РОМАНС (вільний переклад П.Голубкова)

У пральну закохався машину пилосос.
Співав їй серенади і цілував взасос,
Він весь палав від пристрасті, бажань вже не тая,
І щось гуло у ньому – на-пру-го-ма-ні-я.

Приємні з пилососом прогулянки, тощо,
Але потрібен пральній інший супруг дещо.
Вона ж, машина пральна - не дівчинка бо вже -
І фінський холодильник їй до душі майжЕ.

Він білий немов айсберг, солідний як рояль,
З ним нічого не страшно і не шкода, не жаль.
Що толку в пилососі - він босий ловелас,
А холодильник повний копчених всіх ковбас.

Зробити важко вибір, скажіть, що краще - ось:
Солідний холодильник, чи бідний пилосос?
А тут з'явився й третій – з його захопленням,
Так гладить – нема зладу з сер-це-ка-ла-тан-ням.

Ні, світ не досконалий. Давайте про діла -
Так, пральна та машина – вже з феном десь втекла.
Але ночами сняться їй – пилосос, підчас,
І фінський холодильник, копчених рай ковбас.


Буддистско-оптимистическое (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

БУДДИСТСЬКО-ОПТИМІСТИЧНЕ (вільний переклад П.Голубкова)

По нашій чи Тверській, по їхньому Монмартру,
Вперед, чи то назад, куди б ти там ні йшов -
Ти на ціпок прийми, й повторюй, наче мантру:
«У Будди добре все! Все Будді ХОРОШО!»

Яка б там лабуда ні лізла десь з-під спуду,
Яка б дурниця десь ні вводила у шок,
При справах будь-яких - спокійний будь, як Будда,
І, знай собі, талдич: «Все Будді ХОРОШО!»

Молитовник залиш смиренному монаху
І не дивись на баб, як кінь той з-поза шор...
Якщо життя пошле одного разу на кіл,
Звичайно ж, що і там все Будді ХОРОШО!

Скінчивши шлях земний, на гір зійдемо луг ми
І канемо в хмарки, немов у вири ці,
Де білі всі сніги тієї Джомолунгми
Як пасочки лежать у Будди на руці...

А поки що, дружок, по їхньому Монмартру,
По нашій чи Тверській, куди б ти там ні йшов -
Прийми ти на ціпок, й повторюй, наче мантру:
«У Будди добре все! Все Будді ХОРОШО!»


Коктебель (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

КОКТЕБЕЛЬ (вільний переклад П.Голубкова)

«Обліхтаріли» вже міста
В Криму від ночі.
В її розсолі Кара-Даг
Підошву мочить.
Душа вже впала б ниць нишкОм,
Та віщий камінь
Стрічає гостей шашличком,
А не віршами.

Прибій лукавим часом знов
«Переполошен».
Колись у нього, як в любов,
Війшов Волошин.
Тут парапет тепер новий,
І пристань збоку,
І слід на стежці тій, вузькій -
Мабуть, до Бога.

Високий схил сховавсь давно
У молочаю.
І ми у думах сидимо
З чашками чаю.
І тепла крапля молока -
Душі єлеєм.
А молоко - як хмар ріка
Над Коктебелем.

Пришлють, під рік Новий, привіт
Друзі з Тавриди.
І так радіти буде кіт
Шматку ставриди.
А нам дістанеться мускат
Спогадів славних -
Смужка піску, хвиль «неоглядь»
Й світло над нами.

Ти пам'ятаєш, як щодня
Снував вздовж бухти
Буксир, який вже всі судна
Прозвали «Ух, ти!»?
Він, ніби бубон, грохотав,
Кивав трубою,
Неначе хвилі римував
Поміж собою.

Згубивши день, стікав з гори
Морок ліловий.
І плив кудись також весь Крим
Бикоголовий...
Хай пам'ять крутить колесо -
Геть сум але я:
Життя нав'язливе, як сон
«Про Коктебеля».


Б… (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

Б... (вільний переклад П.Голубкова)

Коли б бенкети не пусті б,
Коли не літня б ця заграва,
Коли б за нашим пароплавом
Не мчав би рій летючих риб,

Коли б не божеволів я б,
В портах хисткі б не дуже сходні,
І коли вчора б, не сьогодні
Терла плече сума моя б,

За книги Сент-Екзюпері
І за абсент - не дав ні цента б,
Кисть божевільного Вінсента б -
Не бачив у вогні б зорі.

А, був розумний я коли б, -
Не потривожив долю я би,
Не став поетом ніколИ б
І не писав ніколи б ямби...


Демиургам (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

ДЕМІУРГАМ (вільний переклад П.Голубкова)

Є деміурги мови, є
Язичники, чи мовотворці!..
Восторгом золотих пропорцій -
Кожен рядок у них стає...

Хто їм послав цей дивний дар?
Де так висловлюватись вчаться,
Що їх слова ночами сняться,
Живлячи душі як нектар?..

Склад – то суворий, а то в транс
Введе, божественно недбалий,
Як світить між рядків, бувало,
Високий сенс космічних трас...

Але хто б знав, ціною чого
Дається почерк їм легкий,
В легенях нікотин який,
І скільки болю тім'яного,

Як прогорають в їх душі
І тухнуть в склянці недокурки,
Як засинають демиурги,
Обличчям впавши у вірші...


Чудаки (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

ДИВАКИ (вільний переклад П.Голубкова)

Як березневі «піддахи»
Завжди у неба під рукою,
Так і нічні ці диваки,
Що вічно чахнуть над строкою.
Старателі пустих турбот,
Пророки від словесних студнів,
Вони - оманливий народ! -
То немічні, то всемогутні.
Упертіші за віслюків,
З палаючими головами
Вмирають вмить заради слів,
Відроджуються теж словами.


Выпьем, братцы, за Рубцова! (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

Вип'ємо-но, за Рубцова! (вільний переклад П.Голубкова)

Нуль питань лише в матросів. Не матрос я… Ось дивись:
Чом ми дивимося косо на того, хто в небо вріс?
Пічка, кахельна обнова, димом застить світло. Бред…
Вип'ємо-но за Рубцова - справжній, братці, був поет!

Був нездарою б - і ладно. Їх - гати хоч греблю - жах.
Угораздило ж з талантом жити, з лампою в грудЯх -
Палить взимку, влітку десь там, так, що Господи спаси!
А без цього всім поетам не жилося на Русі.

Що в цигарці нікотину? Розум є, а щасть нема.
Поматросив долю й кинув. Чи то кинула сама?
Жив нехай він не зразково - хто прожив без каяття?
Вип'ємо-но, за Рубцова неприкаяне життя.

Слово зле б'є навиліт, тисне пальці чобітком.
Ви, бубнові, не свистіли й улюлюкали гуртом?
Досі ще не зарубцован слід тернового вінця.
Вип'ємо-но, за Рубцова поминального винця!

У потилиці щось тяжко, свічка ось за упокій,
Непочата поруч пляшка, наче песик дворовий,
Пес старий зайшовся лаєм, хмарь, горілка як вода...
Я би випив з Миколаєм. Вже нема його, шкода.


Письмо в город «Ч» (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

ЛИСТ В МІСТО «Ч» (вільний переклад П.Голубкова)

В графинчику сльоза, і ковбаса опівдні -
Нам скрашують життя, та не в усіх світах:
Фруктове бо вино чудово йде на півдні,
Горілка ж добре йде скоріш на Півночах.

А особливо, як росу вже змінить іній,
І клинить журавлів зірватися в політ,
І всі твої сліди в череповецькій глині,
Як цінний експонат, пакує перший лід.

Не сьорбав ти баланд, не воював в Афгані,
Не свій серед чужих пиятик і утіх,
Століття два тому ти грав би на органі,
Писав би не про те, й співав би не для тих.

Хай кисень за вікном, холодний, ніби «в'язок»,
Хай пробирає дрож від крапельниць дощу,
Прийми свої сто грам для розігріву в'язок
Й співай про місто «Ч» на зло його вождю.

І пам'ятай, що десь вночі без відпочинку
Все дряпає пером аркущики-листи
По віршах побратим, у ту ж пірнувши зірку,
Й горілку навіть п'є таку саму, як ти.


Городской моллюск (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

МІСЬКИЙ МОЛЮСК (вільний переклад П.Голубкова)

Хіба в раковині море шумить?
Може, там вчорашній посуд ще є.
Ну, а те, що душу з тілом штормить,
Спробуй випити, героє, з моє!
Не хвалися, чепурна що Москва,
Ти закоханий, а сам-то любим?
Її губи - гірка піна морська,
Холодніше океанських глибин.
Недолугим небесам не молюсь -
Хто я є бо на міському цім дні?
Без імен черевоногий молюск,
Хоч перлина під язик є в мені.


Русская печь (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

Російська піч (вільний переклад П.Голубкова)

От часи були - з ранку й вночі рупори
Нам вганяли брехню в скроні, наче цвяхи.
Намагалися вправо тягнути «светри»,
Але вліво нас вперто вели «піджаки».
Під ногами болотом вже скислий єлей,
Сто на грудях зірок, а на небі темнО!
А щоб пси з ланцюгів не погризли людей,
Їм у глотки охриплі вливали вино...

Що ні рік – недорід, вік нас брав в оборот,
Чи то мало свобод, чи то багато вериг,
І по кухнях бурчав різночинний народ:
«Ти куди нас завів, малахольний мужик?
Ні вина, ні пшона, і холодна вже піч,
Як з роззявленим риба голодна ротОм...»,
А старий все тягнув і тягнув чи промову, чи спіч,
Указуя у завтрашній день нам перстом.

Оксамити знамен - моль, чи хтось там вже з'їв...
«То не хочуть низи, то не можуть верхи» -
Ось і вся Камасутра застійних часів.
Та які в ті роки проростали рядки!..
І казенний бетон розірвала трава,
І під камінь лежачий пробився струмок,
І кухонним героям роздали права
На свободу листів і публічних промов.

Відпочити б пора, але знов рупори
Нових істин у скроні вбивають цвяхи.
І забувши про вчора, тіснячи «светри»,
Марширують направо тепер «піджаки».
Скасували єлей і парадний салют,
Ланцюги стали довше у псів, певна річ.
Та по кухнях вже співу до ранку не чуть,
І знов з розуму зводить холодна та піч.

А тельцем золотим заморочений люд -
І не в тілі поки, і душею пропав -
Все смакує примарних він запахи «блюд»,
Що старий малахольний колись обіцяв.
Тільки щастя у торбу діряву - не лов,
Шити шубу з старої дохи - не спіши...
Скільки ж нам наламати належить ще дров,
Протопити російську щоб піч від душі?


Венецианский карнавал (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

ВЕНЕЦІАНСЬКИЙ КАРНАВАЛ (вільний переклад П.Голубкова)

Флейти гра, світло як в діаманті.
На стільці я в кафе на пьяцца
Перед келихом, повним к'янті
Захопився вже грою паяца.

Від ніжних звуків, помилуй, Боже, -
Мороз по шкірі, ну як же можна?!
І я вельможний в камзолі дожа,
І ти захоплена і вельможна.

Нехай оратор я невеликий,
Вельми далекий від абсолюту,
Вірші під куполом базиліки
Звучать урочистіше салюту.

І не біда, що вода в каналі
Пропахла тванню, й життя в накладі,
Хай гондольєри - як є канальї,
Зате співають вони без плати!

І нам навряд чи дано забути,
Як нас Венеція цілувала,
Відігрівала серця від буден,
І карнавалом коронувала...


В краю непуганых попугаев (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

В КРАЮ НЕЛЯКАНИХ ПАПУГ (вільний переклад П.Голубкова)

Полум'я темне ліниво у келиху грає кампарі,
Стиглі зірки так прихильно горять над затокою сонною,
Неметушливі вже хвилі відпливу, дівчатка як в барі,
Танці повз берег ведуть, відкриваючи лоно солоне.

Бродять туристи рокадою вічно вздовж моря і суші,
Манять їх пальми, і жовті ці щогли, і туші баркасів.
Пряні вітри пестять губи туристів, а душі їм сушать
Пристрастей спека, іспанської гітари і звук маракасів.

Як же це дивно, коли в іноземно-банановій чащі
Вдарять у серце зарядом картечі знайомі ці трелі...
Братику, здрастуй, рязанський ти мій соловейко, пропащий!
Як несподіваній радий я зустрічі, милий земеля!

Як ти бідуєш тут, геній маленький, невизнаний півднем,
В тільце сіреньке вмістивший широку ту душу, російську?
В цьому краю між крикливих папуг, а не в тім, хуртовинім,
Нікому слухати таїнство мерзлякуватих пісень, мій хлопчисько.


Апокалипсис (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

АПОКАЛІПСИС (вільний переклад П.Голубкова)

Чи на сьомім, чи п'ятім небі,
Не об стіл кулаком, а по столу,
Не жалів і казенних меблів,
Бог пояснював щось апостолу.
І втрачав вже Всевишній витримку,
Не обмежував текст цензурою,
А апостол стояв навитяжку,
І покірно потів тонзурою.

Він за нас віддувався, каїнів,
Не шукав в цьому вигід висівки.
А Господь з нього зняв окалину,
На круті пішов оргвисновки.
Від Тверської і аж до Сокола
Гомін стих навіть у скворешниках,
Над Москвою зненацька зацокало,
І з'явились чотири вершники.

В цей час, з другом прийнявши дозу, ми
Вже в іронії щось лукавили,
Поки ми так гострили розуми,
Апокаліпсис весь проґавили.
Не могли зрозуміти – чи вижили?
Сперечалися з кимось в «Опелі»:
Чи чорти нам так душу виїли,
Чи то ми її просто прОпили.

А навкруг - не повзком, так волоком -
Не одна біда, а всі ворохом.
Та язик прикусив Цар-колокол,
І в гармати-Цар кепсько з порохом...
Що боятися пекла адськго?
Кочегаром був у Капотні я
І в общазі жив на Вернадського -
Пекло теж, ще те – «Преисподняя»!

Над під'їздами - тьма сьогодні, і
Буква долі в нас – це «і з крапкою».
Не лякав би, Отче, безоднями,
Бо життя і так не помадкою.
Може бути, не так я вірую,
Під одежу хреста не міряю,
Та назвав одну доньку Вірою,
Іншу кличу ось ще й Надією.


Пусть (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

НЕХАЙ (вільний переклад П.Голубкова)

Зірок рентгеном просвітився, й ось -
Душею з краю в край, як на долоні,
Я не мудрую, сподіваюсь на «авось»,
Єдиній своїй молячись мадонні.
Не хочу і міняти - хай мине -
Коня старого біля переправи,
Тривоги, недолугого мене -
На сон міцний тих, невиправно правих...

Поки в крові дзвін дзвонів ще пала,
А небо посилає вірш кохання,
Поки запотівають дзеркала,
Хоч від невірного, але зітхання,
Хай вдалину, немов на ямщику,
Через застави, терени і дати,
Горяча, як сльозинка на щоку,
Життєва трійка котиться завзято.


Молчал камыш (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

МОВЧАВ ОЧЕРЕТ (вільний переклад П.Голубкова)

Відзвенів сергою Богу у вухо,
Цілувальник-серпень - до біса в зуби,
Як остання крапелька медовухи -
На прощання все ж мені зігрів губи.
А слідом пішло і натхнення пасік,
Протікає небо, перо зламалось...
А здавалось, вічність ще є в запасі,
Та виходить, вічність - не вічна якість!

Час, як хитра сука, лежить на сіні -
Ні зими подругою, ні літа братом.
Поїзди з нудьгою біжать осінні
В ненависть з любові, а далі задом.
Очерет замовк у порожній вазі -
До пісень чи, якщо вже після злому?..
Чи оце мовчання все - і є оазис,
Непідвладний суєтному і злому?


Субботнее (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

Суботнє (вільний переклад П.Голубкова)

Кохана, а сьогодні вихідний!
Дозволь же сну - хай трохи ще насниться,
Хоч невгамовно лаються столиця
І вітер хуртовини продувний.

Ти не вслухайся в голоси юрби,
Нехай зима за вікнами долдонить,
Натільний хрестик стиснувши в долоні,
Ти півгодини ще хоча б поспи.

Полинових очей не відкривай,
Поки не йди з казковою дороги,
Хай доїдять твої єдинороги
Чарівний з теплих рук той коровай.

Дограти дай всі ноти трубачу,
Дай впоратись хороброму з драконом...
А я яєчню поки що з беконом
Підсмажу. І чайок закип'ячу.


Дефиле по зоопарку (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2012/12/13/6641)

ДЕФIЛЕ ПО ЗООПАРКУ (вільний переклад П.Голубкова)

Гутен абенд, моя люба, міль пардон,
Пожалій мене, сьогодні, пожалій!
В таку спеку випив я міцне бордо,
А додав до нього ще і божоле.
І від винного безвинно розімлів,
Подивитись думав (й дозу перебрав),
Як втрачає розум лев, що в клітку сів
За провину, що ім'я не те обрав.

Між клітин, немов сторожа по дворах,
Я себе гортанним криком бадьорИв.
Ось архар (баран по нашому – в горАх),
Ось гривастий сомалійський гамадрил...
Я йому: «Ну, як баланда, франкенштейн?
Хочеш, фініків підкину, або слив?»
Відповів мені він жестом: «Ніхт ферштейн!», -
І зсутулився, як в'язень замку Іф.

Я тоді йому: «Муа, коман са ва?»
Відповів він: «Се тре бьен, авек плезір!»
І дарма у вухо ухала сова,
І крутилася зла білка в колесІ -
Адже вже рідню відчувши, вуаля,
(Не одні ми на планетнім кораблі!)
Я читав йому по пам'яті Золя,
Сценки він з Рабле показувв мені.

Може бути, винуватий допінг вин,
Зрозумів, роздаючи я лівер «блюд»,
І чому на сонці щулиться пінгвін,
І за що весь вік горбатиться верблюд.
Годував я вже їх булкою з руки,
Розважав тих в'язнів хайками Басьо -
Ми ж так схожі, наче краплі дві з ріки,
Тільки наш загін поширше, осьосьо*!..

Дефіле по зоопарку. Підшофе
(Як музичніше сказати - форте п'ян)
Я присів за столик літнього кафе,
Від зелених мавп стомившись «ніхт шарман».
Там замовив черрі бренді, і халви...
Як з картин серед ґратчастих їх оправ
Плотолюбно так дивилися леви,
Травоїдно так дививсь один жираф.

Вечір літній недопитим черрі пах.
Я сказав офіціантці «данке шон»,
Слухав думки в черепах у черепах,
Голяка залізших спати в «капюшон».
Відчував себе я мишею, совою,
Старим буйволом, забитим на парІ,
І стерв'ятником, що марить синявою,
Де зі стервою він першою «парив».

Обпліла прути чіпка лоза зовні,
Бекав козлик про кохання всі свої.
Його очі, надто жовті сумні -
Викликали дежавю у візаві ...
Гуркотів оркестрик жестю «ля-ля-фа».
Мій сусід, шукач всіх істин у вині,
Підморгнувши через стіл: «Шерше ля фам»?
Я подумав... До дружини час мені.
*Осьосьо – популярное неоднозначное слово на полтавском суржике (http://www.poltava-photo.com/publ/najpo ... /4-1-0-297)


Последний хиппи (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2008/06/26/3023)

ОСТАННІЙ ХІПІ (вільний переклад П.Голубкова)

Закотився в Неву Юпітер,
А натомість завис Меркурій.
Обіймає очима Пітер
Старий хіпі, сидить і курить.
В нього дуже блакитні джинси,
Не дзвіниця, а «колокольня»
І на круглім значку Дзержинський,
Щоб було ще і «поприкольней».

Міг би бігти до тещі в Хайфу,
По Туріну гуляти й Риму,
Та і тут вже йому по-кайфу
На бульварі смалити «Приму».
Кажуть, хрін він старий, як Ленін,
І за воріт вже небо плаче,
А на серці безсмертний Леннон,
І гранітний ще Пітер, наче...

Час довбає у тім'я кремінь,
Горді ходять повз нього «готи» -
Старий хіпі давно не в темі,
Однієї ми всі зиготи.
Він би просто хоч трохи випив,
Прогулявся проспектом Невським,
Та останньому в світі хіпі
Навіть випити ні з ким - кепсько.


Скрипачка (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2011/02/03/6020)

СКРИПАЛЬКА (вільний переклад П.Голубкова)

Дві чашки кави, булка з джемом -
За цілий вечір весь навар,
Але у стані у блаженнім
Вже Кольоровий весь бульвар.
В повидлі губи, ніби змалку,
І не збентежене дівча -
Зеленоока ця скрипалька -
Чоло схилила до плеча.

Потертий гриф не від Гварнері,
Та дівчина так хороша,
Що і в мосторгівській фанері
Раптом прокинеться душа.
І вогником її прелюдій
Так висвітляться носії,
Що це не натовп вже, а люди
Стоять і слухають її.

Хіппушка ця, руда пацанка,
Лоза незріла – сміх і жах,
Але поставою - панянка,
Але ці чортики в очах!
Курячий бог і довга нитка,
І серце відбиває такт,
І музика Альфреда Шнітке
Лякаюче бездонна так...


Переводчик (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2009/04/22/5395)

ПЕРЕКЛАДАЧ (вільний переклад П.Голубкова)

Перед небом я і босий, і голий,
Хоч часи нелегка квапила й дати ...
Серце б'ється, як поранений голуб,
Що під крокви залетів помирати...

Ну, не вийшло з мене ось капітана!
Обійшли мене шторми навіжені,
Не залишили мені капіталів,
Окрім слів, що завалялись в кишені.

Ось і смажу їх щовечора звично,
Нанизавши, наче м'ясо на шпажку.
Навіть з чортом торгуватися нічим -
На фіга йому душа без тельняшки?

Товмачем і переробником чаю,
Борг ще з жовтня і до квітня я маю,
Опівнічну свічку довго вивчаю,
І вогонь вже розумію, звичайно.

Не важливим все здається, крім Слова.
Зігріваюсь светриком ацетатним.
Стану зовсім я колись паперовим
І розсиплюсь по землі поцітатно.

Дощ заплаче, розбиваючи тишу,
Ріже місячну цибулю в півкільця...
На полях йому на пам'ять залишу
Я переклади віршів венерійців.


Марш авантюристов (Игорь Царев, http://igor-tsarev.ru/poetry/)

МАРШ АВАНТЮРИСТIВ (вільний переклад П.Голубкова)

Проникніться всі величчю моменту -
Оруть промовці в порожнечу ту.
О, як монументально монументи
Всіх мрійників змирившихся ростуть...

Авантюристи, вище, вище ставки,
Ви ризикніть, Вам все одно труба.
У мрійників, подавших у відставку,
Ось у кого вже не дурна губа!

Вчора мілині гнівно таврували,
Чверть милі до мети ще не дійдя.
Сьогодні – чи то дих затамували,
Банальності потерті чи твердять.

Мовляв, спасибі – биті, не вбиті,
Мовляв, зійшли в свій час на віражі,
Одягнені та взуті, навіть ситі,
І майже у фаворі вже «мужі».

Не гірший шлях - доріжка килимова,
Графин, червоний парус на столі.
Підручник вийде, гарний заголовок:
«Як – щоб до ста жити - жити слід».

І на литі вже сходять п'єдестали,
Ногами вічні топчучи квітки,
Так велично і стомлено чимало
Ті мрійники, пішли в кущі які.

І порожнеча в погляді прозорім,
І наче зашморг тисне горизонт.
Казенний дім. Душевний лепрозорій.
Путівка. В оксамитовий сезон.


Вий (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2014/09/29/7179)

ВІЙ (вільний переклад П.Голубкова)

Протверезіти б нам, як в світі чоловіку,
Що встав, по ранку не зумівши похмелитися.
Допоможіть-но, підійміть мені повіки,
Що в світі діється, я хочу подивитися!

Ну, хто сказав, що Вій - урод,
Що він «исчадье Ада»?
Його пригладь і поголи -
Пристойний чоловік.
А він все п'є, як весь народ,
Як треба всім – навряд нам,
І ось, як кажуть – припливли,
Не підніми повік.

Ввижається йому мигцем,
Що всі чорти воскресли,
Похмільний морок (пив - не пив)
Не видно ні чортА!
А підлий Брут як олівцем
Підлогу колом креслить,
Й міцніше навіть ланцюгів
Брутальна риса та.

Холодний терем як тюрма,
Немов зима надворі,
Аж дрож бере, вугілля ж – нуль,
І піч не витопити...
Яке там «горе от ума»?
Нуль розуму від горя,
Що в хаті не знайти і рубль,
Щоб горе це втопити...


Предрождественское (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2015/01/06/7967)

ПЕРЕДРІЗДВЯНЕ (вільний переклад П.Голубкова)

* * *
Любов – те, з чого Бог почав.
Лукавить римське те «ab ovо» -
В Москві спитай у будь-якого -
Хоч римача, хоч фірмача.
Земля кружля не навмання,
Ніч ходить по хатах, як сваха,
Під невсипущі ох й ахи
Готує «бебі бум» щодня...
Напередодні вже Різдва
Вдягла зі снігу діаманти
І різнобарвні ці гірлянди
Її Сіятельство Москва.
* * *
Земля стоїть на трьох китах,
Москва - на дев'яти вокзалах.
Поки в незатишних їх залах
Не затихає суєта,
Поки сюди з далеких міст,
Станиць, улусів і аулів
Тече авосьок і баулів
Ця провінційна річка «Жисть»,
Поки врочистості іскрА
Хоч мерехтить на цих особах -
Така столиця до вподоби -
Її Величність ще - Москва.
* * *
А над Червоною - висять
Годинники ім'ям «Куранти».
Опівночі – так акуратно
Вони її проголосять.
А ми в дванадцять без п'яти
Рванемо в рай льодяниковий -
Електропоїзд в Одинцово
Відходить з третьої путі.
Й підуть за зіркою волхви,
І час знов стане безшабашніш
Над вертикаллю Спасу башти
Її Високості Москви.


Весенние приметы (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2015/03/02/7726)

ВЕСНЯНІ ПРИКМЕТИ (вільний переклад П.Голубкова)

Прикмети весняні йдуть по п'ятах,
У вікна намагаюьься гриміти.
Вже квітень, як судити по котах,
І травень вже, по кішках як судити.

А ще одна прикмета, як було -
За рогом квас вже з бочки розливають.
І, значить, стане сухо і тепло -
Бруньки бо в магазинах набухають.

Квартири - по новітніх адресах.
Благоухає березневим пилом
Весна у будівельних вже лісах,
І пестить слух наш солов'їним дрилем.

Нехай мовчить понуро Гідромет,
Народ же надягає вже калоші...
Весна московська має тисячу прикмет,
Москвич весну свою прогавити не може!


Держи фасон (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2011/03/13/5682)

ТРИМАЙ ФАСОН (вільний переклад П.Голубкова)

В раю твоїм слова одні.
Слова в твоєму пеклі інші -
Наче листи ті, крижані,
Що рідні нерозумно пишуть.
Але, який ні снився б сон,
І жах в мізках би ні творився,
Поки ти в них не загубився,
Всьому назло тримай фасон.

Щоб небокрай поголубів,
Чи вірш пиши, чи дуй у дудку,
Даруй коханій незабудки,
Годуй залітних голубів,
Плануй щось аж на сто років,
Жартуй, чи з кимось зводь рахунки,
Тримай фасон, розширь лаштунки
Поки прозектор не зловив.

Під капюшоном травесті
Чутливі вушка у «бабулі»,
Та три підкуплених зозулі -
Й її провести здатен ти.
Якщо тяжким все ж колесом
Твій вік тебе і колесує,
Нехай всі інші комплексують,
Ти все одно тримай фасон.


Зеркальный вальс (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2015/03/07/3856)

ДЗЕРКАЛЬНИЙ ВАЛЬС (вільний переклад П.Голубкова)

Лежить вже втома на плечАх.
Горить вечірня вже свіча.
І, як живі всі,
Їх відбиття кивають нам...
Не вірте, друзі, дзеркалам!
Вони криві всі.

У них блакиті ні на гріш,
А кривизни – не менше, ніж
Роздратування.
Вони хоч лише дзеркала,
Отрути стільки, стільки зла
В їх намаганнях!

Дзеркальна хвиля вже мутнА,
Її фальшива глибина
І світ спотворить,
Зоряну мить, найкращий час
У візерунок зморшок враз
Все перетворить.

Отруїть душу ртутний блиск,
Гротеск на дійсність чинить тиск
Так невблаганно.
Не вірте, друзі, дзеркалам,
Відображайтесь вранці там -
В очах коханих.

І серед голосів чужих
Пийте весняний поклик ЇХ,
Не відривайтесь,
Світ висоти ЇХ, доброти
І неземної чистоти
Знов відкривайте...


День поминовения (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2015/03/22/8473)

ДЕНЬ ПОМИНАННЯ (вільний переклад П.Голубкова)

Поминальну ми чашу осушимо
Там, де поруч зариті таланти.
Тих згадаймо, чиї палкі душі ми
Пропустили вперед так галантно.
Помовчимо. Хоч як - не напитися
Філософським потоком цих буден бо.
Постоїмо. Чого суєтитися?
Всі ми, всі своєчасно там будемо.

Пахне квіткою валеріани
Нескінченний марш на погості.
Що ні день, в оркестрові ями
Світ кидає ці гральні кості.
Та мовчать не імущі сраму
Новосели цвинтарних ліній -
Тлінних тіл спорожнілі храми,
По хрести потонули в глині.

І змахнувши з щоки акуратно
Гіркоту, що біжить мимоволі,
Неохоче йдемо знову в чад ми -
У життя, яке робить нам болі,
Де в рекламі кипить мегаполіс,
Сім гріхів пропонує люб'язно,
Де любов, рятувальний наш пояс,
Над безоднею втримала вчасно...


Белая тучка по небу летела (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2015/05/19/1099)

ХМАРКА БІЛЕНЬКА ПО НЕБУ ЛЕТІЛА (вільний переклад П.Голубкова)

Хмарка біленька по небу летіла -
Так на жіноче була схожа тіло.
Біла і пишна, огрядна і чиста -
Ніби з картини імпресіоніста.
А всі сумували, або нудьгували ...
У сірій своїй безпросвітній печалі
Під ноги дивилися і у вітрини
І не помічали на небі картини.
І тільки якийсь там заїжджий художник,
Побачивши хмарку, аж скрикнув: «Не слАбо!»
І, навіть в долоні поплескавши трошки:
«Дивіться, панове, яка гарна баба!»


Альмандины для любимой (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2006/04/26-2273)

АЛЬМАНДИНИ ДЛЯ ДРУЖИНИ (вільний переклад П.Голубкова)

Ось уже не перший рік по путі нам.
І вогонь душі для тебе палю я,
Даруватиму на день Валентина
Альмандини, що з долини Вілюя.

Куплю хатку у селі біля Нари.
Не поїдемо вже на Тенеріф ми.
І Трабзон, і Хургада, і Канари
Вже набридли, дієслівні як рими.

А близ Нари солов'ї язикаті.
Річка там - ніби до Бога дорога.
Сонце ж так палахкотить на закаті -
Мабуть, з розуму звело б і Ван Гога.

Ну, що ще?.. А, очи - м'ятні мов трохи,
Гріє погляд твій, ти люба і мила.
Я за тебе всіх підняв би на роги,
Та рогами ти мене обділила.

Відкриваю отже пляшку кампари,
Одягаєш ти халат з капюшоном.
Нам не треба галасливих компаній,
Добре вдвох нам, наче молодоонам.
------------------------------------------------------
• Альмандини - дорогоцінні камені (різновид гранатів) супроводжуючі родовища алмазів. Красиві альмандини знаходять в районі Вілюйскої синеклізи. Вважається, що альмандини - талісман закоханих. Ще - це камені чесності. Їх дарують на знак вірного кохання.


Дачный путь (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2015/06/09/8378)

ДАЧНИЙ ШЛЯХ (вільний переклад П.Голубкова)

Є і крила, і підкрилки -
Майже все як у жука.
Гримотячи серцем диким
Дволітрового движка,
Розірвавши зашморг МКАДа,
Через Сергієв Посад
На побачення з цикадами
Злітає мій «пасат».

Цей вантаж – важка задача,
Від старань - він сам не свій,
На четвертій передачі
Гордо мчить по осьовій.
І лікує шлях нас дачний
Від всіх клопотів, турбот,
Шкурка мов чіпка наждачна,
Він тікає під капот.

Повертає присмак: вечір,
Поцілунки на мосту.
До чого ж чудова втеча
За сто першу аж версту,
Всі мої тривоги скопом
Гороскопам всупереч
Залишає за фаркопом
Кінь – гарант безпечних втеч.

Ось і дім на бугорочку,
Довгов'яза вже сосна,
Ніби дівчина в сорочці
Тягнеться зі сну вона...
Вічність радо посміхнеться
І печалі скаже: «Ша!» -
І щось трепетне заб'ється
В нас, під назвою «душа»…


В ожидании войны (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2014/05/31/1625 )

В ОЧІКУВАННІ ВІЙНИ (вільний переклад П.Голубкова)

Військовий барабан звучить,
Точильник весело кричить:
«Солдати, я точу мечі!
Платіть, лохи, хоч трохи!
Коли від вражої пращі
Тріщить і лопається щит,
Тупі іржаві ці мечі
Не зброя перемоги!»

Ти чуєш, як навкруг в ночі
Поспішно точаться мечі?
Так що ж ти сам стоїш? Точи!
Не відставай від Січі!
А нагостривши вже меча,
Всіх ворогів рубай з плеча -
Найкращі піхви для меча,
Це тіло чоловіче.

Клинок нап'ється доп'яна
Хмільного кровного вина.
Але це не твоя вина,
Війна – це гра без правил.
Там смерть гуляє наче смерч.
Лягти не хочеш, наче реч?
Тоді гостріш точи свій меч,
Щоб він Землею правив.

Точильник весело кричить:
«Платіть-но, я точу мечі!»
Військовий барабан гарчить,
Як той живіт, під дудку.
Горять хатки, горять сади,
Доки світ сповнений біди -
Є їжа ворону завжди,
Точильнику - добутки.


Взгляд на осень из окна квартиры (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2014/09/02/6983)

ПОГЛЯД НА ОСІНЬ З ВІКНА КВАРТИРИ (вільний переклад П.Голубкова)

Осінь красить старий дворик у багряне -
Осінь любить божевільну цю палітру.
Задрімав двірник на купі листя, п'яний,
Під щоку підклавши вірну ще «півлітру».

Я дивлюся скрізь вікно на світ цей нишком -
Там кружляє голуб над помийним баком,
А на голуба давно полює кішка,
А за кішкою ганяється собака...

Все логічно в цій буденнішій картині,
Все трагічно у життєвому сюжеті,
Червоніють грона ягід горобинні,
Наче краплі крові на снігу манжетів...

За стіною десь грохоче фортеп'яно -
Юний Моцарт довго плутається в гамі.
А мені здається, я валяюсь п'яний,
І мене шпана зі сміхом б'є ногами...

Знову щось страшне на білий світ находить -
Рветься нитка, чи остання павутина,
А це пес старий дорогу переходить,
Без надії, що дійде до середИни...


Живому мертвому барду (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2015/01/21/9900)

ЖИВОМУ МЕРТВОМУ БАРДУ (вільний переклад П.Голубкова)

В черзі бажань звичайних, вік вікували дЕ ми,
Сіяв тривогу крайній – надто зухвалий демон.
Черен обличчям з болю, вив, під крилами горбивсь.
Пити загальну долю не дозволяла гордість.

Світ тисячей коридорів, вздовж, впоперек, вниз і вгору -
Нумера, нумера, нумера...
Демон, не вий кошмарно, тут кричати вже марно -
Хто ж тут пустить тебе в свій рай?

Сита була щоб старість, грунт коріння не псує.
Демона ж ця гітара дзвоном не нагодує.
Вив він «про щастя скрУтне», сам собі ледве вірив,
Рвав на гітарі струни перед всіма дверима.

А в замкову пробоїну погляд, люттю спотворений,
Не від сліз почорнів і обліз.
Ласий підлості, гадок, цілить він між лопаток
Як куркульський обріз.

Ну що ж, справді, це за діло? Ми вже так звикли радо
Пити нишком, як зілля, нерозведену правду...
Щось зламалося в світі. Пісня застрягла в горлі ...
Демон в квартирі «світить», і коріння – на волі!

І немає вже горлопана. Був він демон - став нині паном.
Тліти буде до пенсії, жах.
Невеселий той літопИс! Навіть двері повісились
На скрипучих петлЯх...


Квадратура круга (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2014/01/14/7492)

КВАДРАТУРА КОЛА (вільний переклад П.Голубкова)

Звід небесний, м'ячик скляний не страждає, не живе -
Круглий, гладкий, ідеальний з течією він пливе.
А квадрат, вчепившись гранню, долю нехтує якби -
Злий, безглуздий, дивний, крайній і невпевнений в собі.

Але йдуть роки, обточать всі кути в один лишай.
І вже мрець живий бурмоче: «З пантелику не рішай!
Це ж - не скачки, що ти гониш? Тут вже не будь-чий каприз,
Тут стриножених вже коней головний чекає приз!»

Геть слова «не для печаті» - щоб подалі від гріха!
Непорочне щоб зачаття непорочного рядка...
Квадратура кола. Сумно. Гонорарів три мішки.
Стеля. Гак від люстри. Думи. Ремінця от брак поки.

Вщент знешкоджені всі зуби під коронками гниють.
А збезчещені вже губи щось про затишок кують.
Так давай, крути назад-но, думай, брате, і мерщій -
Поки трохи ще квадратний, Поки трохи ще живий!


Пятая стихия (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2013/10/23/7173)

П'ЯТА СТИХІЯ (вільний переклад П.Голубкова)

Від нісенітниць шелухи,
Як в море – в лоно йду строфи я -
Бо, схоже, п'ята ця стихія
Просторіше усіх стихій.

Хай тільки вторю небесам,
Коли ці дряпаю скрижалі -
Пером, чи вістрям цим ножа я -
Стаю мудрішим я і сам.

Передбачати не дано,
Та, знаю, слово відгукнеться:
Що тонко сказано - не рветься,
А, наче якісне вино,

В міру ходи років, століть -
Надтерпкий набирає градус,
Даруючи розумним радість
І дурнів, може, отрезвить.


Дети Империи (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2014/05/06/7355)

ДІТИ ІМПЕРІЇ (вільний переклад П.Голубкова)

На кремлівській дієті,
Що не їж – все єдино.
Спільніі діти, ви де ті?
Горе нашим сивинам!
Покотились з вершини
Всі п'ятнадцять республік.
Їх союз нерушимий
Розкришився як бублик.

І Куделя, і Терек
Відлетіли. І що ж, а?
Від серцевих істерик
Борони мене, Боже!
Не від димного чаду
І недужного тіла,
Захисти своє чадо
Від лихого роздіІу!

Я державу по краю
І клітинкою чую:
І ростовську ту кралю,
І алтайську ту Чую...
Не Дубну від Паланги,
І не Крим від Рязані -
Це мені (!) мов фаланги
На руках відрізАли...


Гриппозное (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2015/02/16/7654)

ГРИПОЗНИЙ (вільний переклад П.Голубкова)

Пізно повертаюся з площі аж Повстання я.
Сам не знаю: я - не я... Голова гуде -
Чи то у грипозному опинився стані я,
Чи то кол осиковий - в центрі, груди де.

Доля трудоголіка – рішення безглузде, жах.
То ж боронь нас, Господи, відведи напасть!
Та ще й Змій недремний той вводить у спокусу так -
На аптечній вивісці в чарку кличе нас
Відчуваю шкірою сирість непогожу я.
Ліхтарі сутуляться в темряві вогкІй.
Поруч перехожі всі, теж на мене схожі, і
Теж додому з вулиці тьопають мерщій.

Осінь обсипає нас жовтими медалями -
Але всім цим почестям я не радий от.
Бережіть, панове всі, гланди і мигдалини!
Бо здоровим бути – це краща з нагород.

Нам би тридцять шість і шість градусів за Цельсієм!
А в душі у кожного цей пекельний жар.
І імла затягує хвору цю процесію,
Й ненадійна куля ця йде з під ніг, кошмар!


Август (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2014/08/03/5179)

СЕРПЕНЬ (вільний переклад П.Голубкова)

Серпень милостиню просить біля кліру,
Але з ранку не наплакав і абаза,
Бо народ сльозам Москви не має віри,
Тільки поглядом дарує торботряса.

Не гадав же навіть лис Макіавеллі,
Як зростуться блуд й молитва в Третім Римі -
Покривіли наші душі зачерсвтелі
Позабутим караваєм на вітрині.

Від героїв нездійснених брак відбою -
Нахапали зірочок, стрічок з муару.
Справжніх – швидко поховали після бою,
Нездійснені – досі пишуть мемуари.

Ось і я все ще копчу це сиве небо,
Не відклала мене доля в довгий ящик,
Чи від того, що в бою ніколи нЕ був,
Чи тому, що, мабуть, я герой не справжній

І проник в Театр Абсурду без квитка я,
Щоб з гальорки переповненого залу
Подивитися, як літо вмить ховають,
Мов жебрачку ту з Казанського вокзалу.


Зеленые тигры (Игорь Царев, http://www.pereplet.ru/text/tsarev05feb13.htm)

ЗЕЛЕНІ ТИГРИ (вільний переклад П.Голубкова)

Попалися тигри зелені в кавунячі кліті...
Купити хоча б одного - кого очі вказали...
І знову на волю його (так, на пам'ять про літо!)
У полі якомусь у Сизрані або Казані...

А можна і далі піти з привокзальної ночі:
Зігравши мотивчик якийсь на губі провідницям,
Зробити з вагона стрибок, не доїхавши трохи до Сочі,
Щоб з насипу прямо у хвилю морську приводнитись.
Нехай і сезон не купельний, і холод собачий,
Та ж поруч зелений товариш з крутими боками!
І можна (під чаячій регіт) на сочинську чачу
Піти з ним в запій так, щоб вийти вже десь в Абакані.

І там, відлежавшись півдня в придорожній кропиві,
Поки б ті булижники пальці під ребра втикали,
Згоряти від сорому й мріяти тільки про пиво,
І… знову прокинутися на Казанськім вокзалі...

Пом'ятий кавун… Босий сам, і без грошей
Додому з'явитися (хай донесе хресна сила!)
І з кухні почути улюблене: Що, знов «хороший»?!.
В які тебе знову фантазії лихо носило?

Біжать по осінньому небу фінальні вже титри,
Легкий чи тягар чоловіку таке чути вдруге?
Прощайте, зелені, століттям ув'язнені, тигри...
Я вчасно додому прибуду. Одначе без друга.


Снежное (Игорь Царев, http://www.pereplet.ru/text/tsarev05feb13.html)

СНІЖНЕ (вільний переклад П.Голубкова)

Ми і ухари, ми і печальники,
Різнопикі в гульні й боротьбі.
Як ляльки ганчіркові на чайнику,
Кожен - столоначальник собі.
Кожний раз по державній безпутності
Ми, йдучи свою самість пасти,
Все чекаємо: янголи спустяться,
Щоб напасті від нас відвести.

Ні фен-шуй, ні шаманська горілочка
Вже від ночі нас не захистить.
Осінь лузає нас, як насіннячко,
Й неухильно лушпинням смітить.
Я на цьому порозі до вічного
Сам собі вже набриднути встиг:
Ти пробач мені, Господи, грішному,
Взагалі якщо знаєш таких!

Здатна тиша така заковикою
Око з темряви виколоти:
Якщо всякому Якову "викаю",
То чому зі Всевишнім "на ти"?
Зверху падають снігу горошини
І поблажливо б'ють по плечу,
І стою я в пітьмі приголомшений,
І ліхтариком в небо свічу.


Снежный романс (Игорь Царёв, http://www.stihi.ru/2015/06/14/4)

СНІЖНИЙ РОМАНС (вільний переклад П.Голубкова)

Стежка дорожня, і сніжна, і санна,
З брязкотом в далі майне,
Де та, що люба, і ніжна що сама,
Зранку чекає мене.

Де у будиночку з жовтою лампою
Двері відкриті з нудьги,
Де дві ялини великими лапами
З ганку змітають сніги.

Пічка горить, скатертина улюблена,
Налито в чарку вино...
Що ж ти так дивишся, люба, розгублено
В білу пітьму за вікно?

Ніч - хуртовинна, недужа тут, вовча,
Тут безіменна ріка,
Смерть я на власні не раз бачив очі,
Навіть торкалась рука.

Та не журися, красуня, вгамується,
Та заметіль вже, мабуть!
Біди її хай тебе не стосуються,
Хай стороною пройдуть.

Я не такий безпорадний, і в змозі я
Чіпкість здолати льодУ,
Буду опівночі вже на порозі я...
Або повік не прийду…


СТИХИ ДЛЯ ВНУКА (Игорь Царев, http://www.stihi.ru/2014/02/03/8119)

ВІРШІ ДЛЯ ОНУКА (вільні переклади П.Голубкова)

Бычок и яма

Бычок молодой по дороге шел прямо.
И вдруг впереди на пути его яма –
Глубокая яма лежит на пути
И с места упрямо не хочет сойти.
Бычок молодой тоже очень упрямый,
Не хочет с дороги свернуть из-за ямы.
Он грозно мычит, он сверкает глазами,
И верит, что яму он переупрямит.

БИЧОК І ЯМА

Бичок молодий по дорозі йшов прямо.
І раптом - велика попереду яма -
Глибока така, і лежить на путі,
І з місця так вперто не хоче зійти.

Бичок молодий - дуже впертий - так само,
Не хоче з дороги зійти через яму.
Він мукає грізно, очима буравить,
І вірить, що яму він «переупрямить».

Чайник

Я катался на машине
По квартире не спеша.
Никаких дорожных правил
Я почти не нарушал –
Просто сбил четыре стула…
Но когда сломал цветок,
Неожиданно раздался
Оглушительный свисток.
Я боюсь зайти на кухню –
Что за странный постовой
На плите кипит от гнева,
Даже пар над головой?
Я загнал машину в угол.
Я решил ходить пешком –
Мне уже почти не страшен
Грозный чайник со свистком.

ЧАЙНИК

Я катався на машині
По квартирі – классно вже.
Будь-яких дорожніх правил
Не порушував майжЕ -
Просто збив стільці чотири...
Коли ж фікус ще зламав,
Вмить свисток на всю квартиру
Громогласно пролунав.

Я на кухню йти - боюся
Що за дивний постовий
На плиті кипить – дивлюся -
Навіть пар від голови?
Я у кут загнав машину.
Пішки вирішив ходить -
Майже не страшний віднині
Грізний чайник, що свистить.

Темнота

Почему, когда темно,
То не видно ничего?
Совершенно ничего –
Даже носа своего.
Я смотрю из-за подушки,
Получить хочу ответ:
Оживают ли игрушки,
Когда мама гасит свет?
Но не видно ничего.
Совершенно ничего.
Абсолютно ничего –
Даже носа своего.
Та не видно, грець йому,
На стене в тишине
Громко тикают часы.
Интересно, а игрушки
Видят в темноте носы?
Темнота сгустилась так,
Что часы остановились.
Не слыхать ни «тик», ни «так» –
Шли по стенке, заблудились…
Стало тихо на душе.
Стало горько и обидно:
Может, я уснул уже?
Даже этого не видно!

ТЕМНОТА

Коли темно, то чому
Нас не видно будь-кому?
Абсолютно НІ-ЧО-ГО -
Навіть носа вже свого.

З-за подушки визираю,
Хочу відповіді ось:
Чи ведмедик оживає,
Коли гасить світло хтось?

Та не видно, ось чому
Будь-кого, і будь-кому!
Абсолютно НІ-ЧО-ГО -
Навіть носа вже свого.

На стіні годинник мляво
Відліковує часи.
А от іграшки, цікаво,
Бачать в темряві носи?

Темрява загусла так,
Що годинник зупинився.
«Тик» не чути, ані «так» -
Йшов по стінці, й заблудився...

Тиша мертва вже майжЕ...
І образливо, і стидно:
Може, це заснув я вже?
Навіть і цього не видно!


Вернуться к началу
 Профиль  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  [ 1 сообщение ] 

Часовой пояс: UTC + 3 часа [ Летнее время ]


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Найти:
Перейти:  
Создано на основе phpBB® Forum Software © phpBB Group
Русская поддержка phpBB